Любко Дереш - КУЛЬТ

- Дякую, - промовила вона.

Усмішка.

- Йди. Не затримуйся тут. І передавай привіт Банзаю - він мене повинен пам’ятати!

Дарця повернулася і пішла. Сатир знову взявся переби рати струни коханки, тепер уже (слайд: табун коней) «Дім сонця, що сходить». Сумно легке і блюзове. (слайд: краплина падає у воду) Вона ішла у напрямку дороговказу,

(арґумент переродження)

віддаляючись від канапи з Сатиром, канапи посеред

(слайд: туман над озером)

безмежного Ніде.

(ГосподийдудотебетвояДарцяБорхес)

(амінь)

серпень 2000 - січень 2001